“Записки українського самашедшого” Ліна Костенко

Автор захоплює цією книгою. Це – історія, очима звичайної людини.
Історія сучасної України. Історія, починаючи 2000 роком і закінчуючи Помаранчевою Революцією 2004-го.

Хто ми ?
Нація з комплексом “меншовартості”, нація яка спить?

Запитайте себе, чи прививали нам хоча б щось схоже на “патріотизм”, на “любов” до своєї Мови, Батьківщини ?

Чому ?
Бо так робила влада, яку ми самі вибирали. Бо вони всі були “направлені”, але не туди, куди нам всім. Їм з нами не по дорозі, ми в один бік, а вони в який-небудь інший, лише б там гроші були.

Надзвичайно сподобалася книга тим, що вона Жива. Не така як наші книги з Історії України.
Хоча інколи здавалось, що аж занадто багато фактів, занадто багато негативних фактів. Але все ж таки, така наша сучасність. Часом було тяжко її читати, але і неможливо зупинитися.

В центрі роману чоловік. У нього є дружина та маленький син, який скоро піде до першого класу. Звичайна родина.

Далі приводжу перелік лише декількох тем на які автор звертає увагу читача і спонукає їх обмірковувати:

  • Сім’я – чоловік і дружина, батьки і діти. Ліна Костенко описує проблеми звичайної сім’ї: стосунки чоловіка і дружини в тяжкі моменти їх подружнього життя, їхнє прагнення хоча б одну дитину виростити та вивчити (хоча вони хотіли двох дітей)…
  • Мова. У деяких країн по декілька державних мов і нічого. А нас прямо ділять на “таких” і “не таких”…
  • Освіта – спочатку батьки студента витрачають купу грошей та й він сам витрачає добру частину свого життя на навчання, щоб потім піти на роботу не за фахом. Зате у нього є Вища Освіта. Яка там Вища Освіта, якщо потім так складно знайти роботу за фахом ? Дуже багато освічених людей виїжджають за кордон – робота за фахом, стабільність, майбутнє. Тож отак і живе добра половина (аби не більше) народу – працює, де завгодно, аби лише прогодувати сім’ю.
  • Корупція – навіть приклади непотрібні…
  • Відсутність перспектив – не так давно і я думала про переїзд за кордон… Але після останніх подій в країні з’явилася Надія і вже зовсім не хочеться їхати до Америки чи Німеччини, а хочеться тут будувати свою Країну.
  • Безпорадність чоловіка в нашому суспільстві – Отак спочатку студент, а потім на роботу, та ще й не за фахом. А потім хто ж сім’ю буде годувати? – Звісно ж тато. А потім раз, – і в тата нема роботи. Читаючи книгу, розумієш, що складно бути чоловіком – ти головний, ти маєш годувати сім’ю, всі від тебе чогось чекають: мале – нову іграшку, дружина – нову шубу… Якого чорта вони вчаться і здобувають Вищу Освіту, щоб потім працювати не за фахом та заробляти копійки ?
  • Політика, політики… Навіщо поробили їм такі зарплати ? Для них це не гроші, так, може на пару нових лахів стане… Це прекрасний приклад, що можна не працювати, бити байдики/морду сусіда і при цьому мати гарну зарплатню та ще плюс “бонуси”, які перевищують зарплату. Аж верне на них дивитися, коли мільйони батьків в країні тяжко працюють за копійки аби забезпечити своїм дітям майбутнє.
  • Злочинна влада: “Свої своїх не садять”.
  • Терпіння. Що правда, то правда. Наша нація мабуть одна така: з таким безмежним терпінням. Ми все стерпимо, змовчимо “аби гірше не було”.

Цю книгу, на відміну від нашої історії, читати можна “без брому”.
Вона зацікавлює читача історією. Після її прочитання мені захотілося почитати нашу історію, хоча б сучасну, але тільки написану для людей – щоб читаючи не засипати.

Про що думали Ви читаючи цю книгу ?

P.S. Якщо хтось знає гарні книжки про сучасну історію України, будь-ласка, напишіть в коментарях.

Дякую.

Leave a Reply